Чому місто Жака Фреско більш реальне, ніж здається?

Вступ

Питання про реалізовність ідей Жака Фреско, зокрема його проєкту кругового міста, і досі залишається актуальним. Концепція технологічно розвиненого та соціально організованого «міста майбутнього» продовжує привертати увагу тих, хто знайомий із його працями, лекціями та документальними фільмами. На перший погляд, увесь задум Фреско зводився до створення міста, заснованого на науці, технологіях і — що особливо важливо — нових людських цінностях.

Наскільки реальні будівлі, які показував Жак Фреско? Чи можливо збудувати таке місто за місяці, а не за роки? Як ухвалюватимуться рішення в такому місті? Чи є попит на подібні міста, і чи можна втілити ідею міста майбутнього вже найближчим часом?

У цій статті я розгляну з практичної та наукової точки зору питання реалізації першого міста-університету.

Передісторія

Від моменту заснування організації «Проєкт Венера» Жак Фреско не припиняв працювати над концепцією першого міста-університету. Він як ніхто інший розумів, що сучасні міста, спроєктовані сотні, а то й тисячі років тому, практично неможливо адаптувати до реальних потреб людей XXI століття, не завдавши шкоди комфорту та екології.

Неможливо перебудувати всю людську цивілізацію на науковий підхід, просто розбивши кілька зелених садів на дахах хмарочосів. Жак вважав, що необхідно спроєктувати цілісне, нове міське середовище — своєрідну клітину суспільства, здатну ввібрати в себе весь потенціал технологічного прогресу.

Фактично, майбутнє, яке він уявляв, складалося з таких міст, що поширюються по всьому світу й з часом замінюють нинішні хаотичні, забруднені та небезпечні для життя мегаполіси. Ми навіть не усвідомлюємо, наскільки шкідливим є сучасне міське середовище для людини — від постійного ризику потрапити під автомобіль до отруйного впливу смогу, шуму та стресу.

Будівлі дивних форм

Жак Фреско не випадково обрав купольні форми як основу своїх найнезвичніших і найзапам’ятовуваніших будівель. Його насамперед цікавила їхня ефективність у порівнянні з традиційними типами споруд — і він мав рацію. Безліч наукових досліджень підтверджують переваги саме округлих конструкцій: вони демонструють високу стійкість до ураганів, торнадо та землетрусів, навіть за відносно тонких стін.

Купольні дахи дозволяють краще контролювати внутрішню температуру за умов різких кліматичних перепадів. Купол із вентиляційними отворами знижує річне енергоспоживання на опалення та охолодження порівняно з плоскими чи двосхилими дахами. Крім того, під час будівництва купольних будівель потрібно менше матеріалів, а самі конструкції вирізняються стійкістю до гниття, вогню та шкідників.

Найбільше мене вразили цифри: до 52% менше споживання енергії на охолодження та 24% — на освітлення.

Це, звісно, не означає, що купольні будинки — панацея. Ні, і сам Фреско не пропонував будувати лише куполи: серед його ідей є й напівциліндричні споруди. Але саме такі форми можна вважати наступним кроком у розвитку домобудівництва — кроком, який людство вже почало робити. За прогнозами, до 2030 року, тобто буквально за п’ять років, ринок подібних будинків зросте майже вдвічі.

Поки що вони не стали масовим явищем, але впевнено набирають популярності — передусім у туристичному секторі та серед людей, захоплених екологічними ініціативами, особливо в Європі.

Більше того, сьогодні людство досягло такого рівня будівельних технологій, що здатне зводити будівлі практично будь-якої форми та конструкції. Звичайно, далеко не всі з них є ефективними чи раціональними, але з інженерної точки зору ідеї, які пропонував Жак Фреско, — далеко не найскладніші з того, що ми вже вміємо реалізовувати.
Швидке будівництво будинків.

Швидке будівництво будинків

«Добре, — скажете ви, — будувати ми, можливо, й можемо, але наскільки швидко? Чи не перетвориться місто майбутнього на безкінечне будівництво на десятки років?»

Скажу чесно — так, перетвориться, якщо й далі використовувати застарілі технології й мислити в межах звичних систем.

Але якщо вийти за рамки традиційних підходів і відмовитися від усталених звичок, виявиться, що існує чимало технологій, здатних прискорити процес будівництва в десятки, а то й сотні разів.

Наприклад, команда MIT під керівництвом Нері Оксман розробила мобільний 3D-принтер — робота на складному шасі з двома маніпуляторами, який здатен «друком» створювати будівельні конструкції, готові до подальшого заливання бетоном.

В експерименті такий робот збудував купол діаметром 15 метрів і заввишки 3,7 метра менш ніж за 14 годин. Товщина та форма стін задаються програмно: наприклад, із навітряного боку стіни можуть бути товщими й краще ізольованими, а виступи й вигини одразу інтегруються в «друковану» структуру. За словами Нері Оксман, подібні технології вже дають змогу буквально «вирощувати будівлі як живі організми», поєднуючи несучі конструкції й оздоблення в одному процесі. Такі методи значно скорочують терміни та витрати на будівництво, відкриваючи шлях до архітектури зовсім нового рівня.

З багатоповерховими будівлями усе ще простіше. Чому? Тому що їх можна збирати заздалегідь — на заводі, з готових модулів. Модульне будівництво — ідея не нова, але, на мою думку, про неї часто просто забувають. Тим часом вона вже довела свою ефективність: китайська компанія Broad Group (Holon) звела 26-поверховий житловий будинок площею близько 4 500 м² всього за п’ять днів. А роком раніше за тією ж технологією вони змонтували 11-поверхову будівлю лише за 28 годин.

Після монтажу будівлю під’єднують до комунікацій — і вона фактично готова до використання. Дім виходить майже повністю укомплектованим: з ліфтами, сходами, теплоізоляцією та вікнами. За заявами компанії, такі конструкції стійкі до землетрусів, розраховані на термін служби понад тисячу років, а витрати на кондиціонування знижуються до 90% завдяки високій енергоефективності та якісній ізоляції.

Експерт із модульного будівництва Тоні Фрост зазначає: «Коли йдеш по такій будівлі, створюється відчуття, ніби перебуваєш у масивному бетонному домі».

Люди хочуть більше брати участь у прийнятті рішень.

«Добре, — скажете ви, — будувати ми можемо що завгодно, і досить швидко, якщо захочемо й знайдемо потрібні технології. Але як же люди? Хіба вони не зруйнують усе це диво?»

І ви матимете рацію. Якщо заселити в місто майбутнього людей зі старими цінностями та мисленням — нічого не вийде. Жак Фреско не раз говорив про це, відповідаючи на питання, чому його місто так і не реалізоване: «Який у ньому сенс, якщо люди залишаться колишніми?» Перш ніж будувати новий світ, потрібно підготувати тих, хто житиме в ньому.

Тому, готуючись до написання цієї статті, я особливо хотів підкреслити: місто майбутнього — це не про технології, а про людей. Не про футуристичні будинки й інноваційні матеріали, а про свідомість і культуру тих, хто їх населяє.

Багато хто, здається, упускає одну важливу деталь: в одному з інтерв’ю на шоу Ларрі Кінга Фреско сказав, що в майбутньому місті не буде мерів і політиків — і це не випадково. Він вважав, що управління має ґрунтуватися не на владі, а на знаннях, не на наказах, а на взаєморозумінні та відповідальності.

Ми вже зараз повинні продумувати, як будуть влаштовані нові міста, як люди ухвалюватимуть рішення — не через звичні централізовані структури, а через нові форми колективної участі, які довели свою ефективність у експериментальних спільнотах.

Коли люди відчувають, що справді впливають на життя міста, вони починають піклуватися про нього — і саме це створює міцний фундамент для сталого суспільства.

Інакше нові міста ризикують перетворитися на старі: ті самі люди, ті самі помилки, та сама надія, що «дяді в дорогих кабінетах» усе вирішать за них. І що важливо — це зовсім не потребує винаходу всього заново.

Наприклад, починаючи з 1989 року, жителі бразильського міста Порту-Алегрі самі вирішували, які проєкти варто фінансувати з міського бюджету. Такий підхід дозволив урахувати інтереси бідних районів і реально покращив якість життя. За перші десять років програма забезпечила майже всіх мешканців водою та електрикою, а частка коштів, спрямованих на охорону здоров’я й освіту, зросла в кілька разів. Експеримент виявився настільки успішним, що згодом подібні практики поширилися на сотні міст у всьому світі.

У Парижі, наприклад, уже кілька років поспіль містяни самостійно вирішують, як витратити близько п’яти відсотків міського бюджету — це сотні мільйонів євро. Жителі пропонують проєкти, голосують, а мерія зобов’язана реалізувати переможні ідеї. У результаті по всьому місту з’явилися нові парки, оновлені школи й програми підтримки людей з інвалідністю — саме ті ініціативи, які рідко отримують пріоритет у межах традиційної бюрократії.

А в польському Гданську пішли ще далі: якщо за пропозицію громадян голосує понад 80% учасників, влада зобов’язана її виконати. Такий підхід показав, що участь людей в управлінні не гальмує роботу міста, а, навпаки, робить її ефективнішою: менше протестів, більше довіри й відповідальності.

У тому ж дусі діяли громадянські асамблеї в Ірландії та Великій Британії. Там випадково відібрані мешканці обговорювали найскладніші суспільні теми — від зміни клімату до законодавства про аборти. Результатом стали реальні реформи, засновані на їхніх пропозиціях. Багато учасників згодом зізнавалися, що завдяки цьому процесу почали краще розуміти, як влаштоване суспільство, і стали більше довіряти владі.

І це лише мала частина експериментів, де люди свідомо беруть на себе відповідальність за управління своїми містами та участь у їхньому розвитку. Змінюється саме сприйняття: від звичної позиції «хтось вирішить за нас» — до громадянської відповідальності перед собою й іншими. І це, мабуть, один із ключових тез Жака Фреско.

Ми не живемо у вакуумі між домом і роботою. Кожна будівля, кожна дорога, кожна людина — частина єдиного живого організму під назвою суспільство. Чим відповідальніші люди, тим здоровішим і стійкішим це суспільство стає.

Це не означає, що лише система ухвалення рішень визначає добробут. Але в поєднанні з іншими принципами, запропонованими Жаком Фреско — науковим підходом, технологічною раціональністю та гуманістичними цінностями — вона стає однією з найважливіших основ майбутнього, про яке він мріяв.

А чи є попит?

Навіть якщо місто майбутнього, як ми вже з’ясували, може бути реалізоване і технічно, і соціально — де високі технології йдуть пліч-о-пліч із високою відповідальністю мешканців у прийнятті рішень, — залишається питання: а чи буде на нього попит?

Не просто бажання «пожити в такому місці» (його, гадаю, не відняти), а реальний інтерес з боку інвесторів, фондів і держав, готових вкладати кошти в подібні ініціативи.

Якщо говорити чесно — усе непросто. Не зрозумійте неправильно: «міст майбутнього» у проєктах сьогодні чимало. Одні поки існують лише на папері, інші вже реалізуються. Але постає питання: чи справді вони є містами майбутнього — чи це просто модернізовані версії старих міст із тими самими проблемами, тільки в новій обгортці?

Один із найгучніших проєктів — Pangeos, концепт міста на воді у формі гігантської черепахи. Його вартість оцінюють приблизно у 8 мільярдів доларів, розрахований він на 60 тисяч мешканців. Але наразі проєкт упирається у фінансування та відсутність підготовленої інфраструктури. І хоча це вражаюча й красива ідея, на практиці поки що це не місто, а лише архітектурна мрія на стадії концепту.

Інший, не менш відомий проєкт — місто-лінія, яке не лише знайшло фінансування, але й уже активно будується в Саудівській Аравії. Не можна сказати, що все йде ідеально: деякі ідеї довелося скоротити, терміни розтягнулися, а команди неодноразово змінювалися. Проте будівництво триває, хоч і не такими темпами, як планувалося спочатку.

У концепції міста передбачено безшовну логістику та ставку на чисту енергію. Із нього повністю приберуть автомобілі й дороги, забезпечивши доступ до всіх необхідних ресурсів у межах пішої доступності. Замість звичних вулиць — ліфти та вертикальне планування, яке дозволяє економити землю.

Що ж до участі людей в управлінні, то тут усе інакше: за задумом розробників, система або штучний інтелект сам аналізуватиме поведінку мешканців і підлаштовуватиме під них міське середовище.

На мою думку, попит на щось нове справді існує. Сучасні міста та їхня «адаптація» вже не задовольняють потреби мешканців. Компанії й держави це розуміють і намагаються створювати нові формати міського середовища. Однак, попри величезні бюджети й ресурси, більшість таких проєктів і досі будуються в межах старої економічної моделі, де на першому місці — прибуток і престиж. При цьому цінності, свідомість і еволюція людини в таких містах часто залишаються на периферії уваги — усе зводиться до технологій і екологічності, але не до самої людини.

Втім, тішить те, що у світі все ще з’являються проєкти, які фінансуються не заради прибутку, а заради прогресу. Взяти хоча б Великий адронний колайдер: на його створення пішло близько трьох мільярдів євро, і навіть зараз, не досягнувши всіх очікуваних результатів, його продовжують розширювати, вкладаючи ще більше коштів — без прямої вигоди, заради знань і майбутнього.

Підсумок

То ж чи реальне фантастичне місто майбутнього Жака Фреско? Як ми вже з’ясували — так, його можна збудувати. Технічних і організаційних перешкод немає: потрібні лише чітке планування, згуртована команда й заслужена репутація.

Однак, щоб досягти такого міста, недостатньо просто мріяти про нього — потрібно діяти. Наш рух уже пройшов чималий шлях і давно вийшов за межі простої ініціативи. Якщо ми перетворимо свої мрії на конкретні дії, шанс реалізувати той світ майбутнього, про який говорив Жак Фреско, зросте в рази.

Тому я запрошую всіх, кому близькі ідеї Жака Фреско, створювати власні проєкти на основі спільної концепції, приєднуватися до наявних команд Волонтерської групи «Проєктування майбутнього» або долучатися до ініціативи «Реновація Землі», де я та наша велика команда активно працюємо над тим, щоб ці ідеї нарешті стали частиною реального світу. Написати мені можна, натиснувши на кружечок Telegram нижче.